УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ
ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ НОВОМОСКОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
МІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ
КОЛЕГІУМ №11
ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД І – ІІІ СТУПЕНІВ
РУХЛИВІ ІГРИ В СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Автор:
Гречихіна І.М.,
вчитель вищої категорії
м. Новомосковськ, 2014
ЗМІСТ
Вступ
1. Історичні передумови виникнення гри
2. Поняття, сутність і особливості гри
3. Класифікація рухливих ігор
4. Завдання рухливих ігор
5. Вплив рухливих ігор на фізичний розвиток дитини
6. Методика проведення рухливих ігор
Висновки
Література
Вступ
Шкільний вік є відповідальним етапом дитинства. Висока сензитивность цього вікового періоду визначає великі потенційні можливості різнобічного розвитку дитини.
Гра в дитинстві має високу розвиваюче значення. Самі по собі ігри стають новими. Великий інтерес для школярів представляють рухливі ігри. Це ігри, які змушують думати, надають можливість дитині перевірити і розвинути свої здібності, які включають їх у змагання з іншими однолітками. Участь школярів у таких іграх сприяє їх самоствердження, розвиває наполегливість, прагнення до успіху і різні мотиваційні якості. У таких іграх вдосконалюється мислення, включаючи дії з планування, прогнозування, зважуванню шансів на успіх, вибору альтернатив.
Питання про природу і суть гри хвилювало і дотепер продовжує привертати увагу багатьох дослідників, таких як Гальперін П.Я., Данилова В.Л., Запорожець А.В., Ельконін Д.Б.
Різні підходи до дитячої гри відображені в багатьох роботах. Серед цих підходів можна виділити пояснення природи сутності дитячої гри, як форми спілкування (Лісіна М.І.), або як форми діяльності, у тому числі засвоєння діяльності дорослих (Ельконін Д.Б.), або як прояв і умова розумового розвитку (Піаже Ж.). Кожен з цих підходів, виділяючи якусь сторону ігри, в кінцевому підсумку, виявляється недостатнім для пояснення сутності, специфіки дитячої гри в цілому.
Ігрова діяльність є провідною. Л.С. Виготський зазначав, що в дитячому віці гра і заняття, гра і праця утворюють дві основні русла, по яких протікає діяльність. Він бачив у грі невичерпне джерело розвитку особистості, сферу визначальну «зону найближчого розвитку».
З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання списа, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумнівів й недовіри до своїх сил.
Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей.
К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський вказували на важливу роль гри в усебічному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяльності.
У результаті життя і побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувались народні ігри. У цих іграх відображаються звичаї нашого народу, їх побут та уявлення про світ. Вивченням національних рухливих ігор займався «батько української фізичної культури» Іван Боберський, який видав посібник «Рухливі ігри та забави».
Насамперед дітям цікавий сам процес дій, миттєві зміни ігрових ситуацій. Доводиться самостійно знаходити вихід з непередбачених ситуацій, намічати мету, встановлювати взаємодії з товаришами, проявляти спритність, витривалість і силу. Уже саме нагадування про наступну гру викликає у дитини позитивні емоції, приємне хвилювання. Серед учених поширена думка, що гра — це структурна модель поведінки дитини. За допомогою гри вона пізнає довкілля і готується до активного його перетворення. Отже, за допомогою рухливих ігор діти готуються до життя.
Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, лише їхня рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи із предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, командні, групові, ігри-естафети, ігри-конкурси, ігри-забави, ігри-змагання тощо.
Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, вчителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. «Як дитина бігає і грається, так її здоров'я усміхається», — стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Гіподинамія (обмеження рухової активності школяра) веде до порушення обміну речовин, діяльності серцево-судинної та дихальної систем, негативного впливу на опорно-руховий апарат.
Найкращими «ліками» для дітей від рухового «голоду» є рухливі ігри. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості й доступні дітям різних вікових груп. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді.
Історичні передумови виникнення рухливих ігор
Гра - великий винахід людини; вона має для його біологічного, соціального і духовного розвитку не менше, а, може бути, навіть і більше значення, ніж вогонь і колесо. ... У ній, як у дзеркалі відображалася історія людства з усіма його трагедіями і комедіями, сильними і слабкими сторонами. Ще в первісному суспільстві існували ігри, що зображували війну, полювання, землеробські роботи, переживання дикунів з приводу смерті пораненого товариша. Гра була пов'язана з різними видами мистецтва. Дикуни грали як діти, в гру входили танці, пісні, елементи драматичного та образотворчого мистецтва. Іноді до ігор приписували магічні дії. Таким чином, людська гра виникає як діяльність, яка відокремилася від продуктивної трудової діяльності та представляє собою відтворення відносин між людьми. Так з'являється гра дорослих, гра як основа майбутньої естетичної, образотворчої діяльності.
Дитинство існувало не завжди. Про виникнення дитинства можна говорити лише тоді, коли зникає можливість безпосереднього включення дітей у виробничий працю дорослих. До людського дитинства, як до особливого етапу підготовки дитини до майбутнього дорослого життя пред'являлися все більші й більші вимоги. Чим вищий розвиток суспільства, тим складніше стає період підготовки дитини до дорослого життя. Гра виникає в ході історичного розвитку суспільства в результаті зміни місця дитини в системі суспільних відносин. Вона соціальна за своїм походженням, за своєю природою.
Гра не виникає стихійно, а складається в процесі виховання. Будучи потужним стимулом розвитку дитини, вона сама формується під впливом дорослих. У процесі взаємодії дитини з предметним світом, обов'язково за участю дорослого, не відразу, а на певному етапі розвитку цієї взаємодії і виникає справді людська дитяча гра.
За свідченням Платона, ще жерці Древнього Єгипту славилися конструюванням спеціальних навчальних і виховуючих ігор. Арсенал таких ігор поповнювався. Платон у своєму «Державі» етимологічно зблизив два слова: «виховання» і «гра». Він справедливо стверджував, що навчання ремеслам і військовому мистецтву немислимо без гри.
Спробу систематичного вивчення гри першим зробив в кінці XIX століття німецький учений К. Гросс, який вважав, що в грі відбувається предупражненіе інстинктів до майбутніх умов боротьби за існування ("теорія попередження"). К. Гросс називає ігри початковою школою поведінки. Для нього, хоч би зовнішніми чи внутрішніми факторами гри не мотивувалися, сенс їх саме в тому, щоб стати для дітей школою життя. Позицію К. Гросса продовжив польський педагог, терапевт і письменник Януш Корчак, який вважав, що гра - це можливість відшукати себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті. В іграх закладена генетика минулого, як і в народній дозвіллі - піснях, танцях, фольклорі.
Гра в будь-яку історичну епоху привертала до себе увагу педагогів. У ній міститься реальна можливість, виховувати і навчати дитину в радості. Ж.Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці намагалися розвинути здібності дітей відповідно до законів природи і на основі діяльності, прагнення якій притаманне всім дітям. Центром педагогічної системи Ф. Фребеля є теорія гри. За Фребеля, дитяча гра - «дзеркало життя» і «вільний вияв внутрішнього світу. Гра - місток від внутрішнього світу до природи ». Природа представлялася Фребеля у вигляді єдиної і різноманітною сфери.
К.Д. Ушинський схилявся до розуміння неосяжних творчих можливостей людини. Він відділяв вчення від гри і вважав його неодмінною обов'язком школяра. «Вчення, засноване тільки на інтересі, не дає зміцніти самовладанню і волі учня, так як не всі у вченні цікаво і прийде багато чого, що треба буде взяти силою волі». Однак, погоджуючись з необхідністю вольових зусиль під час навчання, не будемо знижувати і значення гри та інтересу.
Значення гри у розвитку та вихованні особистості унікально, тому що гра дозволяє кожній дитині відчути себе суб'єктом, проявити і розвинути свою особистість. Є підстави говорити про вплив гри на життєве самовизначення школярів, на становлення комунікативної неповторності особистості, емоційної стабільності, здатності включатися в підвищений рольової динамізм сучасного суспільства. Гра завжди виступає як би в двох часових вимірах: у сьогоденні і майбутньому. З одного боку, вона надає особистості миттєву радість, служить задоволенню актуальних потреб. З іншого боку, гра спрямована в майбутнє, так як у ній, або прогнозуються або моделюються життєві ситуації, або закріплюються властивості, якості, вміння, здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій. В. В. Сухомлинський писав: «Придивімося уважно, яке місце займає гра у житті дитини ... Для нього гра - це саме серйозна справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі здібності особистості. Без них немає, і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості і допитливості ». Сухомлинський як і зазначав, що «... духовне життя дитини повноцінна буде лише тоді, коли він живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості».
Тим часом, гра з роками займає все менш значиме місце в житті колективів, де переважають діти шкільного віку. Одна з причин цього - недостатня увага до розробки теорії ігри школярів. Найяскравіший зразок ігрової позиції педагога нам діяльність А.С. Макаренко. Він писав: «Одним з найважливіших шляхів виховання я вважаю гру. У житті дитячого колективу серйозна відповідальна і ділова гра повинна займати велике місце. І ви, педагоги, зобов'язані вміти грати ».
Сутність гри полягає в тому, що в ній важливим є не результат, а сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації програються дитиною, уявні, але почуття, пережиті їм, реальні. У грі немає людей серйозніше, ніж маленькі діти. Граючи, вони не тільки сміються, а й глибоко переживають, іноді страждають. Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, так як, керуючи змістом гри, педагог може програмувати певні позитивні почуття граючих дітей. У грі вдосконалюються лише дії, цілі яких значущі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом. У цьому основна особливість ігрової діяльності і в цьому її основна чарівність і лише з чарівністю вищих форм творчості порівнянна принадність.
Таким чином, якщо ігрові дії за своїм змістом не значимі для дитини, то він може і не увійти в гру, в ігровий стан, а буде лише механічно виконувати роль, не переживаючи пов'язаних з нею почуттів. Не можна людину насильно включити в гру, крім його волі, як і в процесі творчості.
Гра, як об'єкт вивчення, завжди привертала до себе увагу вчених. Великий внесок у теорію гри внесли Є. А. Покровський, П. В. Іванова, В. Ф. Кудрявцева, В. М. Харузіна, А. Н. Соболєва, О. І. Капіца, Г. С. Іванова.
Поняття, сутність і особливості гри
Гра - одне з чудових явищ життя, діяльність, як ніби даремна і разом з тим необхідна. Мимоволі чару і привертаючи до себе як життєве явище, гра виявилася досить серйозною і важкою проблемою для наукової думки.
Словом "гра" позначаються самі різні, часом мало схожі між собою явища. У чотиритомному ссловнику російської мови відзначається 7 основних значень цього слова. Це діяльність, заняття дітей і заняття, обумовлене сукупністю певних правил, прийомів, що служить для заповнення дозвілля, для розваги, що є видом спорту (спортивні ігри, військова гра). Це і властиве деяким винам і шипучим напоїв рух бульбашок газу ("грає вино"), і швидка зміна плям світла, фарб і т. п., блиск, переливи, виразна мінливість. Це виконання музичних творів (гра на скрипці) і виконання сценічної ролі (акторська гра). Це навмисний ряд дій, що переслідують певну мету, інтриги, таємні задуми. Ми говоримо про гру уяви, грі природи, грі слів, грі випадку, грі долі ... Перш за все, гра, оскільки мова йде про ігри людини і дитини, - це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдністю мотиву.
Гра це діяльність, вона є вираженням певного відношення особистості до навколишньої дійсності. Гра людини - породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює дійсність та змінює світ. Суть людської гри - у здатності, відображаючи, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і виявляється потреба дитини впливати на світ у цьому основна, центральне і саме загальне значення гри.
Значення ігри і полягає в тому, що в процесі її виробляються і удосконалюються різні здібності, у тому числі здатність психічної регуляції своєї діяльності. Тренувальний характер ігрової діяльності безсумнівний. Почуття задоволення, викликуване нею, - основний її стимулятор.
По суті, те, що людина не може не пройти стадію дитинства, пояснює і значення гри в його розвитку. Не випадково гра є, за словами Л. С. Виготського, "у відомому сенсі провідною лінією розвитку в дошкільному віці". На одностайну думку психологів, гра - провідна діяльність дитини і основа всього подальшого його розвитку, бо саме в грі він спочатку набуває досвіду для життя в суспільстві і розвиває всі ті фізичні та духовні сили і здібності, які йому для цього необхідні.
Гра - історично склалося суспільне явище, самостійний вид діяльності, властивої людині. Гра може бути засобом самопізнання, розваги, відпочинку, засобом фізичного та загального соціального виховання, засобом спорту. Ігри є скарбницею людської культури. Величезна їх різноманітність. Вони відображають усі галузі матеріального і духовного творчості людей.
Дитяча гра - це і є модель гри як такої. Тут її сутність виражена в найбільшою мірою. Гра не з'являється разом із народженням дитини. Зачатки ігрової діяльності з'являються тоді, коли дитина, не без впливу дорослих, бере на себе ту або іншу роль, коли один предмет виступає як позначення іншого предмета чи істоти.
Гра сприяє формуванню фізичних і духовних здібностей зростаючого чоловічка, його пізнавальної діяльності, уяви, волі, владарювання собою. Гра - це школа спілкування. Дитина навчається в грі свого "я", але він у грі, опановуючи роллю, вчиться розуміти іншого, входити в його становище, що надзвичайно важливо для життя в суспільстві. Тому гра - дієвий засіб морального виховання. Гра - модель "дорослому" житті, і тут дитина не тільки знайомиться з різними професіям, але вчиться цінувати працю і вперше відчуває гордість бути трудівником, ще не працюючи. І поряд з усім цим гра, завдяки доставляється нею задоволення, - це відпочинок, розрядка психічної напруженості. Що важливо відзначити, всі ці функціональні значення гри виступають разом, дані в комплексі, пронизуючи один одного і посилюючи одне через інше.
Слово «гра», «грати» в російській мові надзвичайно багатозначні. Слово «гра» вживається у значенні розваги, в переносному значенні. Е.А. Поправскій говорить, що поняття гри взагалі має деяку різницю у різних народів. Так у давніх греків слово «гра» означало собою дії, властиві дітям, висловлюючи головним чином те, що у нас називається «придаваться дитячість». У євреїв слово «гра» відповідало поняттю про жарт та сміх. Надалі на всіх європейських мовах словом «гра» стали позначати велике коло дій людських, з одного боку не претендують на важку роботу, з іншого - доставляють людям радість і задоволення. Таким чином, в це коло понять стало входити всі, починаючи від дитячої гри в солдатики до трагічного відтворення героїв на сцені театру.
Слово «гра» не є науковим поняттям в строгому сенсі цього слова. Може бути саме тому, що цілий ряд дослідників намагалися знайти щось спільне між найрізноманітнішими і різноякісними діями, позначеними словом «гра», ми, і не маємо до цього часу задовільного розмежування цих діяльностей та задовільного пояснення різних форм гри.
Дослідження мандрівників і етнографів, що містять матеріал про становище дитини в суспільстві, що знаходиться на відносно низькому рівні історії розвитку, дають достатньо підстав для гіпотези про виникнення і розвитку дитячої гри. На різних стадіях розвитку суспільства, коли основним способом добування їжі було збиральництво із застосуванням найпростіших знарядь, гри не існувало. Діти рано включалися в життя дорослих. Ускладнення знарядь праці, перехід до полювання, скотарства, мотичного землеробства призвели до істотної зміни положення дитини в суспільстві. Виникла потреба у спеціальній підготовці майбутнього мисливця, скотаря і тому подібних. У зв'язку з цим дорослі почали виготовляти знаряддя, які є точною копією знарядь дорослих, але меншого розміру, спеціально пристосованих для дітей. Виникли ігри - вправи. Дитячі знаряддя збільшувалися разом з ростом дитини, поступово набуваючи все властивості знарядь праці дорослих. Суспільство в цілому надзвичайно зацікавлений у підготовці дітей до участі в майбутньому в найбільш відповідальних і важливих галузях праці, і дорослі всіляко сприяють ігор-вправ дітей, над якими надбудовуються ігри-змагання, що є своєрідним іспитом і громадським оглядом досягнення дітей. У подальшому з'являються сюжетно-рольова (чи сюжетна) гра. Гра в якій дитина приймає на себе і виконує роль, відповідно будь-яких дій дорослих. Діти, надані самим собі об'єднуються і організують свою особливу ігрову життя, відтворюючу в основних рисах суспільних відносин та трудову діяльність дорослих.
Історичний розвиток гри не повторюється. У онтогенезі хронологічно першою є рольова гра, що служить найголовнішим джерелом формування соціальної свідомості дитини в дошкільному віці. Таким чином, дитинство невіддільно від гри. Чим більше дитинства в культурі, тим важливіше гра для суспільства.
Перше положення, що визначає сутність гри, полягає в тому, що мотиви гри полягають в різноманітних переживаннях, значущих для сторін дійсності. Гра, як і всяка неігрова людська діяльність, мотивується ставленням до значущих для індивіда цілям.
У грі відбуваються лише дії, цілі яких значущі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом. У цьому основна особливість ігрової діяльності і в цьому її основна чарівність.
Друга – характерна - особливість гри полягає в тому, що ігрова дія реалізує різноманітні мотиви людської діяльності, не будучи зв'язаним, у здійсненні випливають з них цілей тими засобами або способами дії, якими ці дії здійснюються в неігровому практичному плані.
Гра є діяльністю, в якій дозволяється протиріччя між швидким зростанням потреб і запитів дитини, визначальним мотивацію його діяльності, і обмеженістю його оперативних можливостей. Гра - спосіб реалізації потреб і запитів дитини в межах його можливостей.
Класифікація рухливих ігор
У педагогічній практиці існує така класифікація рухливих ігор:
• індивідуальні («Квач», «Вудочка», «Карлики і велетні») і командні («Абетка», «Гопак», «Всі до своїх прапорців»);
• із предметами («М'яч середньому», «Квач зі стрічками») і без предметів («Квач», «Гопак»);
• з ведучими («Вудочка», «їжак», «Ми веселі діти») і без ведучих («Передай далі», «Хто де живе?»);
• за переважаючим розвитком фізичних якостей (ігри для розвитку швидкості: «День і ніч», «Захисники фортеці», «Останній вибуває»; ігри для розвитку сили: «Гопак», «Човник», «Силачі»; ігри для розвитку спритності: «Квач зі стрічками», «Море хвилюється» тощо);
• за інтенсивністю фізичного навантаження (ігри малої інтенсивності: «Карлики і велетні», «Тиша», ігри середньої інтенсивності: «Вище землі», «Пошта йде у всі міста», ігри великої інтенсивності: «Вудочка», «Потяг»);
• за місцем проведення (на свіжому повітрі: «Фізкультура», «Класи», «Другий зайвий», в залі: «Ласування волейболістів», «Уважні сусіди», «Коники», на воді: «Перекинь швидше», на снігу: «Швидкі санки»);
• за спрямованістю рухових дій (ігри з бігом: «Ворота», «Всі до своїх прапорців»; ігри з ходьбою: «Зайчик», «Котики», ігри зі стрибками: «У річку, гоп», «Довга лоза», ігри з передачею м'яча: «Злови м'яч», «Передай далі»), ігри з метанням «Снайпери», «Влуч у ціль», «Спритний м'яч»).
Рухливі ігри ділять на елементарні і складні. Елементарні у свою чергу ділять на сюжетні і безсюжетні, ігри-забави, атракціони. Сюжетні ігри мають готовий сюжет і твердо зафіксовані правила. Сюжет відображає явища навколишнього життя (трудові дії людей, рух транспорту, руху і звички тварин, птахів і т. д.), ігрові дії пов'язані з розвитком сюжету і з роллю, яку виконує дитина. Правила обумовлюють початок і припинення руху, визначають поведінку і взаємини грають, уточнюють хід гри. Підпорядкування правилам обов'язково для всіх. Сюжетні рухливі ігри переважно колективні. Ігри цього виду використовуються у всіх вікових групах, але особливо вони популярні в молодшому шкільному віці. Безсюжетні рухливі ігри типу ловішек, перебіжок («ловишка», «перебіжки») не мають сюжету, образів, але схожі з сюжетними наявністю правил, ролей, взаємозумовленість ігрових дій всіх учасників. Ці ігри пов'язані з виконанням конкретного рухового завдання і требуют від дітей великий самостійності, швидкості, спритності, орієнтирів у пространстві. У шкільному віці використовуються рухливі ігри з елементами змагання (індивідуального і групового), наприклад: «Чиє ланка швидше збереться», «Хто перший через обруч до прапорця» і ін. Елементи змагання спонукають до більшої активності у виконанні рухових завдань. У деяких іграх («Зміну предмет», «Хто швидше до прапорця») кожна дитина грає сам за себе і намагається виконати завдання якомога краще. Якщо ці ігри проводяться з поділом на команди (ігри-естафети), то дитина прагне виконати завдання, щоб поліпшити результат команди. До безсюжетних відносяться також ігри з використанням предметів (кеглі, серсо, кольцеброси, бабки, «Школа м'яча» та ін.) Рухові завдання в цих іграх вимагають певних умов, тому вони проводяться з невеликими групами дітей (двоє, троє і т. д.). Правила в таких іграх спрямовані на порядок розстановки предметів, користування ними, черговість дій гравців. У цих іграх спостерігаються елементи змагання з метою досягнення кращих результатів. В іграх-забавах, атракціонах рухові завдання виконуються в незвичайних умовах і часто включають елемент змагання, при цьому кілька дітей виконують рухові завдання (біг в мішках і ін), решта дітей є глядачами. Ігри-забави, атракціони доставляють глядачам багато радості.
До складних ігор відносяться спортивні ігри (городки, бадмінтон, настільний теніс, баскетбол, волейбол, футбол, хокей).
Рухливі ігри розрізняються і за їх руховому змісту: ігри з бігом, стрибками, метанням і ін. За ступенем фізичного навантаження, яку отримує кожен гравець, розрізняють ігри великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливості належать ті, в яких одночасно бере участь вся група дітей і побудовані вони в основному на таких рухах, як біг і стрибки. Іграми середньої рухливості називають такі, в яких теж активно бере участь вся група, але характер рухів грають відносно спокійний (ходьба, передача предметів) або рух виконується підгрупами. В іграх малої рухливості рухи виконуються в повільному темпі, до того ж інтенсивність їх незначна.
Завдання рухливих ігор
Оздоровче значення ігор:
• сприяють гармонійному розвитку форм і функцій організму школяра;
• формують правильну поставу;
• загартовують організм;
• підвищують працездатність;
• зміцнюють здоров'я.
Великий оздоровчий ефект має проведення ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.
У багатьох школах України немає спортивних залів. Вихід тільки один: влітку і взимку, навесні і восени проводити уроки фізичної культури на свіжому повітрі. При цьому всі учні і вчитель повинні бути одягнені у спортивну форму. При зміні погоди відповідно змінюється одяг, який повинен забезпечити вільність рухів, надійно запобігати охолоджуванню і перегріванню.
Одяг учнів при плюсовій температурі має бути такий: футболка або майка з бавовни, спортивний костюм або шорти чи спортивні труси, шкарпетки, кросівки або кеди. У вітряну погоду можна надіти ще вітрівку, пов'язку на голову або тоненьку шапочку.
Одяг учнів при низькій або мінусовій температурі (пізня осінь або рання весна, взимку): футболка з довгими рукавами, теплий трикотажний спортивний костюм, шерстяні шкарпетки, кросівки, куртка, шапочка і рукавиці.
Освітнє значення ігор:
• формують рухові вміння і навички з бігу, стрибків, метання;
• розвивають фізичні якості: швидкість, силу, спритність, гнучкість і витривалість;
• формують основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю і т.д.
Під час проведення рухливих ігор учні повторюють, закріплюють, удосконалюють рухові вміння і навички, розвивають фізичні якості. Наприклад, граючи в ігри «Влуч у мішень», «Влуч у ціль», «Снайпери», «Мисливці і качки», учні вдосконалюють вміння і навички у метанні малого м'яча; «Вудочка», «Горобці-стрибунці» — у стрибках; в іграх-естафетах поряд із розвитком фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості та гнучкості) реалізуються міжпредметні, зв'язки (з математикою, іноземною мовою, природознавством, музикою тощо).
Під час проведення рухливих ігор і естафет учні пізнають довкілля («Хто де живе», «У зоопарку», «Бузьки», «Пошта йде у всі міста»), історію рідного краю («Запорожець на Січі», «Роксолана у полоні»), розширюють кругозір та поглиблюють знання («Листоноші», «Поле чудес у спорті», «Космонавти»).
Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор, естафет, дає можливість з великою ефективністю розв'язувати освітні завдання.
Виховне значення ігор:
• виховують моральні та вольові якості учнів;
• виховують любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу;
• виховують любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.
У народній рухливій грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне та трудове виховання. Активна рухова діяльність ігрового характеру, позитивні емоції підсилюють усі фізіологічні і психологічні процеси в організмі, поліпшують роботу всіх органів і систем. Правила ігор регулюють поведінку гравців, сприяють вихованню взаємодопомоги, чесності, колективізму, дисциплінованості, відповідальності, витримки, вміння долати труднощі, цілеспрямованості, сміливості, рішучості. Ігри привчають долати психічні і фізичні навантаження, створюють у дітей бадьорий настрій.
«У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», — говорив великий український педагог В. Сухомлинський («Серце віддаю дітям», т. З, с. 95).
Гра має великий вплив на формування особистості: і це така свідома діяльність, у якій проявляється і розвивається вміння аналізувати, зіставляти, узагальнювати і робити висновки. Заняття іграми сприяють розвитку у дітей здібностей до дій, які мають значення у повсякденній практичній діяльності. Правила і рухові дії рухомий ігри створюють у граючих вірні уявлення про поведінку в реальному житті, закріплюють у їх свідомості уявлення про існуючі в суспільстві відносинах між людьми.
Рухливі ігри, таким чином, можуть позитивно впливати на розумовий розвиток. Однак не можна переоцінювати подібний вплив, оскільки при проведенні рухливих ігор в силу їх специфіки насамперед вирішуються завдання власного фізичного виховання.
Освітнє значення мають ігри, за структурою і характером рухів подібні руховим діям, які вивчаються під час занять гімнастикою, легкою атлетикою, спортивними іграми, лижною підготовкою, плаванням і іншими видами спорту. Елементарні рухові навички, що здобуваються в іграх, легко перебудовуються подальшому, більш поглиблений, вивченні техніки рухів і полегшують оволодіння нею. Ігровий метод особливо рекомендується використовувати на етапі початкового освоєння рухів.
Рухливі ігри розвивають здатність адекватно оцінювати просторові і тимчасові відносини, одночасно сприймати багато що і реагувати на сприйняте.
Рухливі ігри у великій мірі сприяють вихованню фізичних якостей: швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості, і, що важливо, ці фізичні якості розвиваються в комплексі. Більшість рухливих ігор вимагає від учасників швидкості. Це ігри, побудовані на необхідності миттєвих відповідей на звукові, зорові, тактильні сигнали та ігри з раптовими зупинками, затримками і відновленням рухів, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час.
Постійно зміни, що відбувалися в грі, швидкий перехід учасників від одних рухів до інших сприяє розвитку спритності.
Для виховання сили добре використовувати ігри, що вимагають прояви помірних за навантаженням, короткочасних швидкісно-силових напружень.
Ігри з багаторазовим повторенням напружених рухів, з постійною руховою активністю, що викликають значні витрати сили та енергії, сприяють розвитку витривалості. Удосконалення гнучкості відбувається в іграх, пов'язаних з частою зміною напрямку рухів. Рухлива гра, що вимагає творчого підходу, завжди буде цікавою і привабливою для її учасників.
Змагальний характер колективних рухливих ігор також може активізувати дії гравців, викликати появу рішучості, мужності і завзятості для досягнення мети. Однак необхідно враховувати, що гострота змагань не повинна розділити граючих. У колективній рухливій грі кожен учасник наочно переконується в перевагах загальних, дружних зусиль, спрямованих на подолання перешкод та досягнення спільної мети. Добровільне поняття обмежень дій правилами, прийнятими в колективній рухливій грі, при одночасному захоплення грою дисциплінує учнів.
Рухлива гра, в більшості своїй, носить колективний характер. Думка однолітків, як відомо, має великий вплив на поведінку кожного гравця. Залежно від якості виконання ролі, той чи інший учасник рухомий гри може заслужити заохочення чи, навпаки, несхваленнятоварищів; так діти привчаються до діяльності в колективі.
Грі властиві протидії одного гравця іншому, однієї команди-другий, коли перед граючими виникають найрізноманітніші завдання, що вимагають миттєвого рішення. Для цього необхідно в найкоротший термін оцінити навколишнє оточення, вибрати найбільш правильне дію і виконати його. Так рухливі ігри сприяють самопізнання.
Крім того, заняття іграми виробляють координовані і узгоджені руху; гравці набувають вміння швидко входити в потрібний темп і ритм роботи, вправно і швидко виконувати різноманітні рухові завдання, проявляючи при цьому необхідні зусилля і наполегливість, що важливо в житті.
Вплив рухливих ігор на фізичний розвиток дитини
Фізичний розвиток-процес зміни, а також сукупність морфологічних і функціональних властивостей організму. Фізичний розвиток людини обумовлено чинниками біологічними (спадковість, взаємозв'язок функціональних і структурних, поступовість кількісних і якісних змін в організмі та ін) і соціальними (матеріальний і культурний рівень життя, розподіл і використання матеріальних і духовних благ, виховання, трудова діяльність, побут і т. д .). Як сукупність ознак, що характеризують стан організму на різних вікових етапах, рівень фізичного розвитку (поряд з народжуваністю, захворюваністю, смертністю) є одним з найважливіших показників соціального здоров'я населення. Основним засобом спрямованого впливу на Фізичний розвіток є фізичні вправи. У суспільстві всебічний фізичний розвиток всіх груп населення, досягнення фізичної досконалості - мета фізичного виховання.
Основні параметри
В основі оцінки фізичного розвитку лежать параметри росту, маси тіла, пропорції розвитку окремих частин тіла, а також ступінь розвитку функціональних здібностей його організму (життєва ємність легень, м'язова сила кистей рук та ін; розвиток мускулатури і м'язовий тонус, стан постави, опорно-рухового апарату, розвиток підшкірного жирового шару, тургор тканин), які залежать від диференціювання і зрілості клітинних елементів органів і тканин, функціональних здібностей нервової системи та ендокринного апарату. Історично склалося, що про фізичний розвиток судять головним чином за зовнішніми морфологічними характеристиками. Проте, цінність таких даних незмірно зростає в поєднанні з даними про функціональні параметри організму. Саме тому для об'єктивної оцінки фізичного розвитку, морфологічні параметри слід розглядати спільно з показниками функціонального стану:
1. Аеробна витривалість - здатність тривало виконувати роботу середньої потужності і протистояти стомленню. Аеробна система використовує кисень для перетворення вуглеводів в джерела енергії. При тривалих заняттях в цей процес залучаються також жири і, частково, білки, що робить тренування аероба майже ідеальною для втрати жиру.
2. Швидкісна витривалість - здатність протистояти стомленню в субмаксимальних за швидкістю навантаженнях.
3. Силова витривалість - здатність протистояти стомленню при достатньо тривалих навантаженнях силового характеру. Силова витривалість показує наскільки м'язи можуть створювати повторні зусилля і протягом якого часу підтримувати таку активність.
4. Швидкісно-силова витривалість - здатність до виконання досить тривалих за часом вправ силового характеру з максимальною швидкістю.
5. Гнучкість - здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок еластичності м'язів, сухожиль і зв'язок. Хороша гнучкість знижує ризик травми під час виконання вправ.
6. Швидкість - здатність максимально швидко чергувати скорочення м'язів і їх розслаблення.
7. Динамічна м'язова сила - здатність до максимально швидкого (вибухового) прояву зусиль з великим обтяжило або власною вагою тіла. При цьому відбувається короткочасний викид енергії, що не вимагає кисню, як такого. Зростання м'язової сили часто супроводжується збільшенням об'єму і щільності м'язів - «будівництвом» м'язів. Крім естетичного значення збільшені м'язи менш схильні до пошкоджень і сприяють контролю ваги, так як м'язова тканина вимагає калорій більше, ніж жирова, навіть під час відпочинку.
8. Спритність - здатність виконувати координаційно-складні рухові дії.
9. Склад тіла - співвідношення жирової, кісткової і м'язової тканин тіла. Це співвідношення, почасти, показує стан здоров'я та фізичної підготовки в залежності від ваги і віку. Надлишковий вміст жирової тканини підвищує ризик розвитку хвороб серця, діабету, підвищення артеріального тиску і т. д.
10. Росто-вагові характеристики і пропорції тіла - ці параметри характеризують розміри, масу тіла, розподіл центрів мас тіла, статура. Ці параметри визначають ефективність певних рухових дій і «придатність» використання тіла спортсмена для певних спортивних досягнень.
11. Важливим показником фізичного розвитку людини є постава - комплексна морфо-функціональна характеристика опорно-рухової системи, а також його здоров'я об'єктивним показником якого є позитивні тенденції у вище перерахованих показниках.
12. Здоров'я
Коли дитина грає ту чи іншу роль, він не просто фіктивно переноситься в чужу особистість; приймаючи на себе роль і входячи в неї, він розширює, збагачує, поглиблює свою власну особистість. На цьому відношенні особистості дитини до її ролі грунтується значення гри для розвитку не тільки уяви, мислення, волі, але й особистості дитини в цілому.
Як відомо, саме слово "особистість" (по-латині persona), запозичене римлянами у етрусків, спочатку означало "роль" (і до того - маску актора); римлянами воно вживалося для позначення суспільної функції особи (persona patris, regis, accusatoris) .
Особистість та її роль у житті найтіснішим чином взаємопов'язані, і в грі через ролі, які дитина на себе бере, формується і розвивається його особистість, він сам.
Гра найтіснішим чином пов'язана з розвитком особистості, і саме в період її особливо інтенсивного розвитку - в дитинстві - вона набуває особливого значення.
У ранні роки життя дитини гра є тим видом діяльності, в якій формується його особистість. Гра - перша діяльність, якій належить особливо значна роль у розвитку особистості, у формуванні її властивостей і збагачення його внутрішнього змісту, морально-вольових якостей.
У процесі розвитку зазвичай особисту значимість і привабливість набувають, перш за все, ті дії і ті прояви особистості, які, ставши доступними, ще не стали повсякденними. Саме нові, тільки що народилися, і ще не зміцнілі як щось звичне придбання розвитку переважно входять в гру.
Увійшовши в гру і раз по раз роблячи в ній, відповідні дії закріплюються; граючи, дитина все краще оволодіває ними: гра стає для нього своєрідною школою життя.
У результаті він у процесі гри розвивається і отримує підготовку до подальшої діяльності. Він грає тому, що розвивається, і розвивається тому, що грає. Гра - практика розвитку.
У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в його психіці, що готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку.
Різні форми серйозної діяльності дорослих служать зразками, які відтворюються в ігровій діяльності дітей. Ігри органічно пов'язані з усією культурою народу; своє утримання вони черпають з праці та побуту оточуючих.
Гра підготовляє підростаюче покоління до продовження справи старшого покоління, формуючи, розвиваючи в ньому здатності та якості, необхідні для тієї діяльності, яку їм у майбутньому доведеться виконувати.
У грі виявляються і задовольняються перші людські потреби та інтереси дитини; проявляючись, вони в ній разом з тим і формуються. У грі формуються всі сторони психіки дитини.
У грі у дитини формується уява, що містить в собі відліт від дійсності, і проникнення в неї. Здібності до перетворення дійсності в образі і перетворення її в дії, її зміни закладають і підготовляють в ігровому дії; в грі прокладається шлях від почуття до організованого дії і від дії до почуття; словом, в грі, як у фокусі, збираються, у ній виявляються і через неї формуються всі сторони психічного життя особистості; в ролях, які дитина, граючи, на себе бере, розширюється, збагачується, поглиблюється сама особистість дитини. У грі в тій чи іншій мірі формуються властивості, необхідні для навчання в школі, що зумовлюють готовність до навчання.
Зі спілкування з дорослими дитина черпає і мотиви своїх ігор. При цьому особливо спочатку, істотна роль у розвитку ігор належить наслідуванню діям дорослих, що оточують дитину.
Згодом гра, особливо у дорослих, відокремившись від неігровий діяльності та ускладнилася у своєму сюжетному змісті, взагалі йде на підмостки, в театр, на естраду, на сцену, відділяючись від життя рампою, і приймає нові специфічні форми і риси.
Гра стає мистецтвом. Це мистецтво вимагає великої особливої роботи над собою. Мистецтво стає спеціальністю, професією. Гра тут перетворюється на працю.
Внутрішній характер і результати відбувається в процесі гри розвитку залежать від того, який зміст набуває гра, відображаючи навколишнє дитини життя дорослих.
Грає, як відомо, і дорослий (шахи, різні спортивні та інші ігри). Гра і у нього виходить з потреб та інтересів і служить розвитку певних здібностей чи сторін його особистості. Але в житті дорослого гра займає вже інше місце і набуває інших форм.
Для підвищення результатів зі стрибків у довжину і висоту
1) "ОТРИМАТИ М'ЯЧ".
Інвентар - м `ячик, шнурок.
Основна мета - засвоєння ритму виконання останніх трьох кроків і відштовхування.
Організація. Підвісити на шнурку м'ячик на доступній учням висоті. Установити по черговість виконання вправи.
Проведення. Учень виконує три кроки розбігу, відштовхується одною
ногою і намагається торкнутися рукою підвішеного на шнурку м'ячика. Висота, на якій підвішений м'ячик, поступово збільшується. Для того, щоб знати, на скільки сантиметрів піднімається м'ячик, потрібно на шнурку кожних п'ять сантиметрів зав'язувати вузлик. Для визначення особистої або командної першості за кожний вдалий стрибок нараховується одне очко. Вдалим вважається стрибок, коли учень торкнувся рукою м'ячика. На кожній висоті виконується одна спроба.
2) "ВІДШТОВХУВАННЯ І ПРИЗЕМЛЕННЯ В ЗОНАХ".
Місце проведення - сектор для стрибків у висоту.
Інвентар - гумовий бинт або планка для стрибків у висоту.
Основна мета - навчитися відштовхуватися і приземлятися.
Організація. Провести з обох боків від планки, в ямі для приземлення і на секторі, на всю ширину ями по три - чотири лінії. Відстань між лініями 20-30 см. Лінії пронумерувати. Перша від планки лінія, з обох боків, проводиться на відстані 40-50 см, і має найбільший порядковий номер, друга - на одиницю менший і т.д.
Наприклад,: перша від планки лінія має номер 3, друга № 2, третя № 1 і т.д. Учнів поділити на дві команди і вишикувати з обох боків від ями в колону по одному. Будують учнів через одного: один учень з однієї команди, другий - з іншої. Стрибають спочатку всі учні з одного боку, а потім з другого. Викладач спостерігає за місцем відштовхування і приземлення, одразу підраховує очки, які набрав кожний учень. Підрахунок очок проводиться так: учень відштовхується з другої лінії, яка має порядковий номер 2 - отримує два очки, приземляється той же учень на лінію, яка має номер 3, - отримує три очки. Плюсуються очки за відштовхування і приземлення. У прикладі учень набрав п'ять очок.
Командна першість визначається шляхом підрахунку всіх очок, які набрали учасники команд.
3) "ХТО ВИЩЕ".
Місце проведення - сектор для стрибків у висоту.
Інвентар - гумовий бинт або планка для стрибків у висоту, крейда двох кольорів.
Основна мета - вироблення досвіду змагань і звички йти на ризик.
Організація. Беруть участь дві команди. Учасники мають порядкові номери, стрибають по черзі. Кожен учасник вибирає для себе висоту, яку буде долати, і заявляє про це тренеру. Тим часом, кожний учасник долає тільки одну висоту. Кожній команді присвоюється колір.
Хід командної боротьби відображається на стійках для стрибків кольоровою крейдою (по кольору команди). Відмітки одного кольору робляться на одній стійці, а другий - на другій.
Проведення. До початку змагань помітки крейдою знаходяться на одній висоті. На кожну заявлену учасником висоту дається три спроби. За кожну взяту учасником висоту команді нараховуються очки, які відповідають взятій висоті.
Наприклад: мінімальна висота 100 см оцінюється в одне очко, 105 см оцінюється в два очки, 110 см оцінюється в три очки і т.д. Таким чином, кожна наступна висота, яка піднімається через п'ять сантиметрів, оцінюється на одне очко більше від попередньої.
Та команда, яка набрала більше очок, виграє перше місце.
Для підвищення результатів у бігу
1) "БІГ З М'ЯЧЕМ".
Місце проведення - ігровий майданчик, футбольне поле.
Основна мета - навчити бігу по дистанції.
Інвентар - великий або маленький м'ячик.
Організація. Накреслити дугу, позаду якої розміщені дві і більші команди гравців, які вишикувані в колону по одному. Двоє ведучих, призначаються з учнів, один із них знаходиться за дугою посередині між командами, тримаючи в руках м'ячик, а другий стоїть попереду на певній відстані від першого, відстань між двома ведучими може бути довільною і залежить від віку, статі й підготовки учнів.
Проведення. За сигналом тренера ведучий, що знаходиться за дугою, передає м'ячик другому ведучому, котячи його по землі. Учасники по одному з кожної команди біжать за м'язом.
Команда, представник якої першим торкнеться м'ячика, отримує очко. Гра продовжується до тих пір, поки всі гравці не візьмуть участі в грі.
Виграє команда, яка в сумі набрала більше очок.
2) "ЧОВНИКОВИЙ БІГ".
Місце проведення - бігова доріжка стадіону.
Основна мета - виховання вміння володіти собою, засвоєння техніки старту й розвиток швидкості.
Організація. Розмітити дві стартові лінії на відстані 20-30 метрів одна від одної. Дві команди, поділившись на дві половини (у кожній половині повинна бути однакова кількість гравців), вишиковуються за лінію старту в колону по одному. Одна половина команди вишиковується одна за однією, а друга за другою стартовою лінією. Гравці команди мають однакові номери .. В одній команді - парні, у другій - непарні.
Проведення. Гравці приймають низький або високий старт.
За сигналом стартують перші номери, які біжать до других номерів і стосуються їх рукою. Торкання рукою є командою для бігу другим номерами, які біжать до третіх номерів, треті до четвертих і т.д.
Виграє команда, яка першою зайняла свої початкові місця.
Для підвищення результатів у метанні
1) "МЕТАННЯ У РУХЛИВУ МЕТА".
Місце проведення - рівний майданчик, футбольне поле.
Інвентар - три прапорці для розмітки майданчика, м'ячик для гри в ручний м'яч.
Основна мета - навчитись влучно метати м'ячик.
Організація. Розмітити трикутник із довжиною сторін 10-15 метрів. Біля кожної з вершин трикутника гравці вишикувані по одному. Всі гравці мають порядкові номери. М'ячик знаходиться в руках у гравця під першим номером. За сигналом ведучого, гравець, у котрого м'ячик у руках, починає бігти першим. Як тільки він зробив 2-3 кроки, починає бігти гравець під першим номером із групи, що вишикувана біля наступної вершини трикутника. Гравець, у котрого м'ячик, передає в русі гравцю, який почав бігти другим. Якщо другий гравець отримав м'ячик, біг починає гравець під першим номером із групи. що вишикувана біля третьої вершини трикутника. Коли він пробіг кілька кроків йому передають м'ячик. Бігають гравці по сторонах трикутника.
Гра проводиться до того часу, поки всі гравці не повернуться на свої похідні місця.
2) "ШТОВХАННЯ М'ЯЧА У ОБРУЧ".
Місце проведення - невеликий майданчик.
Інвентар – гімнастичний обруч, набивний м'яч.
Основна мета - навчитись штовхати м'яч під правильним кутом.
Організація. Підвісити обруч на висоту 2,5-3 метри над землею. На відстані 3-4 метрів від місця, над яким підвішений обруч, провести лінію, від якої будуть штовхати м'яч. Одна команда стає за цією лінією, а друга займає місце на другому боці від обруча на відстані 3-4 метри від нього.
Проведення. Учні однієї команди почергово штовхають м'ячик, так, щоб він пролетів через обруч. Учні другої команди в цей час, подають м'яч учням, які його штовхають. Після того як усі учні зробили по одній спробі, команди міняються місцями. Кожне попадання в обруч оцінюється в одне очко. Учень, який не потрапив в обруч, або задів ободок, штрафується одним очком.
Виграє команда, яка набрала більшу кількість очок.
Така різноманітність рухливих ігор дає можливість спрямовано розвивати певні фізичні якості.
Методика проведення рухливих ігор
Педагогічні вимоги к підбору ігор
Для того щоб вірно підібрати гру та на високому методичному рівні її провести необхідно добре знати психофізіологічні особливості розвитку дітей різного віку їх інтереси, потреби а також критерії відбору ігор.
Молодший шкільний вік ( 1- 4 класи)
Для цього віку характерне відносно рівномірний процес росту та розвитку. Діти досить легко виконують вправи з участю великих м’язових груп,з великою амплітудою та інтенсивністю але зазнають забруднення при виконанні мілких та точних рухів ( с малою амплітудою ). Увага не стійка , швидко настає втома. Тому при проведенні ігри потрібно влаштовувати невеликі паузи, для того щоб діти відпочили , відновили сили.
У учнів в цьому віці переважає предметно-образнєді мислення , тому рухливі ігри носять як правило , сюжетний характер , що дозволяє дітям проявити творчість та кмітливість.
Для вдосконалення координаціі рухів доречно включати в заняття ігри , потребуючі проявлення неабиякої точності рухів , почуття часу та простору ( «Біг по купинам», «Влучно в ціль», «М'яч сусіду»).Разом с тим ,
із-за слабкого розвитку м’язової системи дітей цієї вікової групи , не треба проводити ігри с переносом ваги , активними єдиноборствами , довгим статичним навантаженням .
Таким чином , характер рухливих ігор молодших школярів різноманітний. Це ігри з бігом , стрибками , метанням , вимогаючі проявлення спритності , швидкості. Таким чином це ігри які сприяють збагаченню та вдосконаленню рухового досвіду.
Середній шкільний вік ( 5 – 7 клас )
Для цього віку характерно те , що в цей час починається період статевого розвитку. Ріст та розвиток дітей цього віку відбувається нерівномірно. Хлопчики починають відставати в рості та вазі від дівчат починая з 10, а іноді з 8 – 9 років. Дівчата ж розвиваються швидше та к 11-12 рокам , як правило , обганяючи хлопчиків в розвитку по чисельним показникам фізичного розвитку. Наприклад , хлопці додають в рості 3 – 5 см , а дівчата – 5 – 7 см та більше. Саме тому в даний період вони здаються такими худими та незграбними.
В той же час у дітей цього віку підвищуються функціональні можливості організму , координація рухів , сила , витривалість , що дозволяє їм приймати участь в іграх с більшою інтенсивністю та тривалістю рухових дій,наприклад в іграх «Стрибок за стрибком», «Колове полювання», «М'яч ловцю» та інші. Хлопцям подобаються ігри , де можна показати свою силу , швидкість.
В даному віці хлопчики та дівчата вже спроможні засвоювати сложні технічні прийоми тих чи інших вправ. Вони з задоволенням приймають участь в іграх з доволі складним завданням. В даний період формується та закріплюються такі якості , як сила волі, сміливість, рішучість, самостійність, ініціативність. Однак не слід забувати, що рухливі ігри з великим психічним та фізичним навантаженням можуть визвати небажані спалахи різкості, грубості, нетерплячості.
Підлітковий вік ( 8 – 9 клас )
Це вік інтенсивного росту всього організму – збільшення росту на 5 -8 см в рік, ваги тіла на 4 – 8 кг , зростає сила м’язів , розвивається сердцево – судинна система, завершується розвиток чуттєвих та рухливих закінчень нервово - м’язового апарата, збільшується об’єм серця та легенів. Хлопці наздоганяють та обгоняють дівчат в рості та вазі.
Швидка зміна, які проходять в організмі, ведуть к тому, що підлітки недостатньо координовані, в них багато зайвих кутоватих рухів. Однак рухова функція найбільш ефективно розвивається в 13 -14 років, тому підлітки спроможні оволодівати руховими діями, доволі складними по координації. З ними потрібно проводити рухливі ігри, які спрямовані на розвиток точності, спритності в рухах.
Відбір ігор
Відбір ігор здійснюється за слідуючими критеріями:
- ступень складності,
- вимогами та правилами гри,
- ступені інтенсивності рухової діяльності,
- напрямок розвитку рухових якостей.
Відбір ігор за ступеню складності
За цим критерієм усі ігри можна розділити на три групи:
- не командні,
- напів - команді,
- командні.
Не командні ігри виявляються насправді самими простими, тому що в них кожний граючий може проявити свої здібності к швидкості,спритності, силі, кмітливості з тим, щоби бути першим середь решти. Але він змагається та думає тільки о особистих досягненнях, про себе. В напів- командних іграх учасник також прагне досягти найліпшого результату раніш всього для себе та самостійно. Але для того,щоб легше досягти мети, вони можуть вступати з іншими граючими в тимчасові союзи, співпрацю та іноді рятувати їх у тяжкі миті гри. В командних іграх учасники змагаються групами
(командами) та результат залежить не тільки від успішних дій окремо взятого гравця,але і від уміння граючих взаємодіяти, підкорювати особисті інтереси колективу.
За умовами та правилами проведення ігри діляться на дві групи:
- з чітко встановленими правилами;
- з відносно чітко встановленими правилами.
К першим відносяться спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол, футбол, бадмінтон та інші), де всі дії гравців, час гри, інвентар та інше повинно відповідати певним вимогам.
К другим відносяться ігри, де можливі деякі відхилення або зміни від правил (наприклад в піонерболі: зміни розміру майданчика, гра до певного рахунку). Іноді можна зустріти ігри, в котрих діти самі намагаються встановити свої правила. В останньому йде імпровізація. Такі ігри можна назвати вільними .
По ступені інтенсивності рухової діяльності
ігри можна розділити на три групи: великої, середньої та малої інтенсивності. Даний критерій є одним із головних при виборі гри. Так, ігри з великою інтенсивністю (бігом, стрибками, метанням) проводяться в прохолодну погоду. Ігри з середньою інтенсивністю проводитися під час проведення походів, тривалих прогулянок, до чи після виконання будь-якої роботи в таборі. Перед сном, до або після прийому їжі проводяться ігри малої інтенсивності.
Відбір ігор по напрямку розвитку рухових якостей
Участь в рухливих іграх вимогає проявлення усіх важливих рухових якостей дитини: сили, швидкості, спритності, витривалості, гнучкості. Але деякі ігри потребують проявлення одних якостей, інші – других. Так в грі «Перетягування» в першу чергу потрібна сила, а в грі «Совушки»- швидкість та спритність. Не слід забувати, що різні ігри сприяють розвитку різних рухових якостей. Наприклад, гра «Палочка-виручалочка» розвиває навик швидкісного бігу, гра «Вовк у рову» - стрибки, гра «Дальні кидки» - глазомір та влучність.
Знання великої кількості рухливих ігор, участь в різного роду змаганнях дозволяє підліткам вміло використовувати раніш придбані рухові уміння та навички, котрі не рідко виявляються в нових комбінаціях та сполученнях. Під час заняття іграми підлітки проявляють великий інтерес к досягненню цілі, перемозі, ніж молодші школярі. Це веде до того, що у великої кількості хлопців та дівчат виявляється тяга до ігор з змагальним початком, вмістящіє елементи спортивної техніки та тактики, ігри підготовчі до баскетболу, волейболу та відповідно ігри з спрощеними регламентом часу – міні – футбол, міні – баскетбол, піонербол.
В зв'язку з тим, що хлопці значно перевершують дівчат в іграх, потребуючих швидкісно - силових якостей, витривалості, вміння діяти м'ячем, складні командні ігри краще проводити роздільно або включати в кожну команду однакову кількість хлопців та дівчат.
Організація та проведення рухливих ігор
Знаючи загальні вимоги до вибору рухливих ігор, вчитель в кожному конкретному випадку повинен вміти вибрати ту або іншу гру, виходячи з реальних умов.
Вибір гри
Вибір гри залежить перш за все від тих задач, які ставлять перед собою вчитель.
Вік граючих
Для визначення гри слід виходити з того, який вік дітей. Зрозуміло, що для дітей молодшого шкільного віку неможна давати дуже складні або важкі ігри – вони їм будуть не по силах, і замість очікуваемого інтересу така гра визве у дітей негативну реакцію. Разом с тим, не можна давати дуже легкі ігри, тому що ігри, не вимогаючі проявлення певних зусиль для досягнення результату, також нецікаві для дітей, як і дуже важкі.
Однак, якщо «універсальні ігри», ігри,в які з задоволенням грають як молодші школярі, так і підлітки, а іноді і старшокласники. Таких ігор не так вже і багато. Тому слушним залишається вираз «Кожному віку – свої ігри».
Кількість граючих
Вибір гри буде залежить від кількості учасників: якщо за будь якого випадку, не усі діти можуть прийняти участь в грі, а лише 5 – 8, не треба проводить, наприклад, такі ігри, як «Естафета з обручами» та інші, тому що губиться напруження гри, дух змагання.
Інвентар для ігор
Для великої кількості ігор потрібен інвентар: м'ячі, булави, кеглі, крейда, ковпаки або пов'язки та інше. Тому вчитель, підбираючи програму проведення ігор, повинен обов'язково звернути увагу, який інвентар знадобиться для проведення ігор та заздалогіть його підготувати.
Місце проведення
Перед тим як проводити гру, вчитель повинен підготувати місце для її проведення. Це може бути волейбольний або баскетбольний майданчик, футбольне поле, де є читки лінії. Їх значення має велику роль, так як у дітей за час проведення гри можуть виникнути суперечки, які зв'язані з порушенням правил та переходом через ці лінії. Якщо гра проводиться в лісі, на відкритій місцевості, потрібно чітко означити район гри яким не будь орієнтиром: дорогою, стежкою. В випадку, коли гра проводиться вперше, слід ретельно оглянути місцевість та прибрати всі зайві предмети, які будуть заважати та викликати ризик для здоров'я дітей.
Роз'яснення проведення
При роз'ясненні гри вчитель повинен стояти таким чином, щоб його добре бачили та чули діти. Роз'яснення повинне бути чітким, ярким та образним. Насамперед повідомляється назва гри, мета, ролі граючих, місця їх розташування, послідовність дій, правила. Закінчувати роз'яснення відповідями на запитання граючих. Завжди, якщо це потрібно, роз'яснення супроводжується показом.
Якщо гра проводиться вперше, а в ній багато правил, котрі тяжко засвоїти, частку з них можна опустити та вводити по мірі того, як діти будуть засвоювати гру. В інших випадках, якщо гра складна, можна провести репетицію, щоб діти краще засвоїли правила гри та свої дії.
Вибір ведучого
Роль ведучого в грі велика та відповідальна. Його винахідливість, активність визначають хід гри. Є кільки способів вибору ведучого.
Перший. Знаючи характер гри та його учасників, вчитель сам назначає воячого.
Другий. Вчитель пропонує вибрати ведучого самим граючим, підказавши про цьому, якими якостями він повинен володіти (добре кидати м'яча, швидко бігати, бути уважним).
Третій. Використовувати лічилку. Лічилка може бути вигадана як самими дітьми, так і бути написана поетами. Процедура може бути такою: діти сідають в коло, один із дітей виходить в середину та голосно, чітко промовляє слова, наприклад:
Шла кукушка мимо сети,
А за нею малы дети.
Кукушата просят пить,
Выходи, тебе водить.
Або
Я піду куплю дуду,
Я на вулицю піду.
Голосніш дуда дуді,
Будем грати – ти води.
Той хто виголошує лічилку, на кожному складі або слові по черзі доторкається рукою до плеча граючих. На кого випаде останнє слово, той буде ведучим.
Якщо учасників гри не багато, можна рахувати по іншому: промовляти лічилку, на кого випаде останнє слово, виходить з кола, а лічилку повторюють до тих пір, поки не залишиться один граючий. Він буде ведучим.
Розподіл граючих на команди
Багато рухливих ігор передбачають розподіл на групи. Існує декілька способів ділення.
Перший. За розрахунком в строю. Усі граючі шикуються в шеренгу, дівчата та хлопці по різним флангам. Вчитель подає команду: на перший – другий ( третій ) розрахуйсь. Гравці розраховуються та роблять уперед стільки кроків, під яким номером вони опинились.
Другий. Перешикування в русі. Гравці йдуть в колоні по одному. За командою вчителя: « наліво ( направо ) в колону по три ( чотири ) марш» - гравці виконують команду та складають три ( чотири ) колони – команди.
Третій. Вчитель сам складає команди, якщо він добре знає сили та можливості учасників.
Четвертий. За вибором капітанів. З числа гравців насамперед обирають капітанів (звичайно сильніших гравців ). Потім вони по черзі обирають собі гравців, викликав їх зі строю.
Для того, щоб легше проводить суддівство, командам надають номери або дають назви.
Керівництво грою
За сигналом вчителя ( свисток, команда, оплеск ) гра починається. В ході гри у її керівника багато обов'язків: стежити за дотриманням встановлених правил, психологічною атмосферою, фізичним навантаженням та інші.
В процесі гри діти прагнуть дотримуватися її правил, але іноді бажання виграти змушують хлопців та дівчат йти на їх порушення. В такому випадку вчитель може:
а) зупинити гру, вказати на порушення, ще раз роз'яснити правила та тільки тоді продовжувати гру;
б) за кожне порушення призначити штрафне очко або секунди, котрі враховуються при підведенні підсумків. Якщо правила гри складні, а команд багато, вчителю складно слідкувати за їх виконанням. В такому разі на допомогу можуть прийти помічники із складу тих дітей, які не можуть приймати участь в грі.
Рухливі ігри завжди супроводжуються напруженням пристрастей, виплеском емоцій. Тому вчитель слідкує за психологічною атмосферою гри. Важливо, щоб вона викликала у дітей позитивні емоції, сприятливо впливати на нервову систему, самопочуття та поведінку хлопців і дівчат, сприяла створенню здорового дружнього відношення, вихованню витримки, справедливості, наполегливості в досягненні мети. Неможна допускати сперечання, брутальності, усіма силами потрібно уникати
проявлення у дітей негативних емоцій, кривди, страху, озлоблення.
В залежності від того, коли проводиться гра – вдень або у вечорі, після виконання будь – якої роботи, фізичне навантаження під час гри повинне змінюватися. Якщо діти не втомилися – навантаження може бути збільшене, втомилися – знижено. При регулюванню фізичного навантаження можна використовувати слідуючи заходи:
- збільшити або зменшити розмір майданчик;
- збільшити або зменшити час гри;
- збільшити або зменшити кількість повторень гри;
- ввести невеликі перерви на відпочинок;
- чергувати високо інтенсивні ігри з мало руховими.
Тривалість гри визначається відведеним на неї часом, кількістю учасників, їх віком, змістом гри, її інтенсивністю та місцем проведення. Разом з цим потрібно уважно слідкувати за поведінкою дітей, їх відносинами к грі, фізичним та емоційним станом. Давати сигнал о закінченні краще тоді, коли хлопці та дівчата отримали від неї задоволення, але не перевтомилися, та у них залишилося бажання грати. Щоб закінчення гри стало не випадковим для дітей та не викликало негативних емоцій, їх треба попередити о цьому заздалегідь словами: граємо до останнього м'яча, залишилося дві хвилини.
Підведення підсумків гри
Підведення підсумків має велике значення для дітей та підлітків. Від того, наскільки об’єктивним та справедливим воно буде, залежить подальший інтерес і відношення дітей до ігор. При підведенні підсумків зважають не тільки на швидкість, влучність, спритність виконання ігрових дій, а і якість їх виконання. Для більшої правильності підведення підсумків можуть бути притягнені діти, які приймали участь в допомозі вчителю під час суддівства гри. Підсумки підводяться чітко, лаконічно, без якихсь знижок. Дітям роз'яснюють які помилки вони допустили, за що зняті бали, чому вони зайняли то або інше місце. Потрібно звернути увагу на учасників, які виявилися самими влучними, спритними, швидкими та сміливими. Якщо гра носила командний характер – відмітити взаємодопомогу, дружні дії, відношення до партнерів по команді, дисциплінованість дітей.
Основні правила безпеки під час проведення рухливих ігор
1. Місце проведення ігор має відповідати санітарно – гігієнічним нормам і правилам техніки безпеки.
2. Обладнання та інвентар мають відповідати вікові й статі учнів, їхнім анатомо – фізіологічним особливостям, рівню фізичного розвитку та фізичній підготовці. Особливу увагу приділяють якості виготовлення стійок, щитів, планшетів, кеглів, кілець, вазі та призначенню м'ячів ( набивні, баскетбольні, волейбольні, тенісні тощо).
3. З метою профілактики травматизму слід ужити таких заходів:
а) якщо перешкоду долають за допомогою стрибка в довжину з розбігу, то за не необхідно залишити безпечний простір до 4 – 5 м;
б) у місцях зіскоку із високих перешкод у спортивних залах слід обов'язково покласти гімнастичні мати або передбачити місця з піском чи тирсою, якщо заняття проводять на спортивному майданчику;
в) висоту для перелітання, стрибків, зіскоків, бігу по вузькій опорі тощо необхідно регулювати з урахуванням віку та підготовки учнів;
г) перекиди вперед необхідно виконувати з місця або двох – трьох кроків розбігу;
д) відстань між командами та шляхами їхнього руху має бути достатньою для запобігання зіткнення учасників;
е) у травмонебезпечних місцях слід забезпечити страхування.
4. Організовуючи проведення різноманітних естафет, слід дотримуватись таких вимог:
а) пояснення правил проведення естафет має бути стислим і зрозумілим, також необхідно з'ясувати, наскільки учні зрозуміли ці правила;
б) складні естафети, які мають комбінований характер, слід не тільки пояснити, а й показати кожний вид її проходження окремо;
в) із метою досягнення більшої об'єктивності у визначенні переможців
рекомендується міняти місця команд, а також інвентар, якщо від його якость залежить результат гри;
г) естафету бажано проводити 2 – 3 рази й тільки після цього визначати
переможців, після кожної естафети також слід називати кращу команду;
д) після кожної естафети слід не тільки визначати переможців, але й звертати увагу на помилки, що вплинули на результат гри.
Рухливі гри
Вовк і коза
Учні обирають вовка і козу, решта – пастухи. Узявшись за руки, пастухи рухаються колом. Вовк має спіймати козу, яка пасеться в полі (середині кола). Потрапити туди він може лише через ворота. Їх утворюють двоє гравців, які навмисно заманюють вовка, піднімаючи руки. Та тільки-но він хоче вскочити у ворота – руки опускаються. Якщо вовк упіймає козу, вона стає вовком, козою - хтось із гравців, які пропустили вовка, а вовк – пастухом.
Ворони
На майданчику креслять дві паралельні лінії на відстані 1 м. Гравці діляться на дві команди й стають відповідно на обидві лінії спинами один навпроти одного. Потім присідають, руки кладуть на коліна. І між командами починається така розмова: - Вороно, вороно! – Що? – Де ти була? – У Києві. – Що ти там робила? – Черивички шила. – Якими нитка? – Шовковими, кожен день по парі. Сказавши це, гравці спинами вперед наближаються один до одного і намагаються виштовхнути суперника за лінію. Перемагає команда, яка виштовхне більше гравців.
Вудочка
Учасники гри стають у коло. Ведучий, перебуваючи в центрі, крутить мотузкою (вудочкою), до якої прив’язана торбина набита піском, ганчір’ям чи м’яч, так, щоб торбина проходила під ногами гравців, які повинні в цей час підстрибувати. Усі уважно стежать, щоб торбинка, яка рухається над підлогою, не дістала ніг. Учасник, до ніг котрого торкнулась торбинка, виходить із гри (отримує штрафне очко) або змінює ведучого. Перемагає той, хто уник торкання вудочки. Під час гри сходити зі свого місця не дозволяється.
Голуби
Учасники гри стають у коло, один голуб – посередині. Усі діти ідуть в один бік, а голуб - у протилежний. Гравці співають, голуб імітує слова пісеньки:
Летів голуб попід хмари, шукаючи собі пари.
- Ой голубе, голубоньку, візьми собі ластівоньку.
- Ти голубе, чого тужиш? Вибирай сам, кого любиш.
- Ой голубе, голубоньку, візьми собі ластівоньку.
Летів голуб по вулиці, збираючи в дзьоб пшениці.
- Що назбирав у дзьобик, - своє, а ми собі обидва є.
За цими словами всі стають по двоє, голуб також старається знайти собі пару. Той, хто залишиться один, стає голубом, і гра продовжується. При кожному повторені учасник повинен підбирати собі іншу пару й рухатись у колі в протилежному напрямку. Кількість гравців має бути непарною.
Гонка м’ячів
Гравці стають у широке коло і розраховуються на “перший-другий”. Перші номери – одна команда, другі – друга. Два напрявляючі гравці – капітани. У них у руках м’ячі. За сигналом учителя капітани передають м’ячі по колу в протилежні боки гравцям своєї команди. Перемагають ті, хто швидше поверне м’яч капітану. Одним із варіантів гри може бути коли м’ячі спочатку знаходяться в учасників, що стоять напроти, і передаються в одному напрямку. Перемагає команда, м’яч котрої наздожене м’яч суперників.
Гра у квадраті
Креслять квадрат із сторонами від 6 до 10 м. Усередині квадрата позначають коло 1,5-2 м. Гравців поділяють на 4 команди, які розташовуються на 4-х сторонах квадрата. Один із учасників кожної команди із м’ячем у руках стоїть у колі навпроти шеренги своїх гравців.
За умовним сигналом учителя, гравці, що стоять усередині кола, почергово кидають м’яч гравцям своєї команди, починаючи із лівого флангу, а отримавши його, знову кидають другому, третьому - аж до останнього. Останній гравець із шеренги, діставши м’яч, біжить з ним у коло. Гра триває доти, поки той, що стояв першим у колі, не прибіжить знову в нього. Виграє та команда, гравці якої швидше за інших побувають у колі.
Гречка
Усі беруться за руки, піднімають ліву або праву ногу й починають стрибати в один бік, приспівуючи:
Ой чук, гречки, чорні овечки.
А я гречки намелю, гречаників напечу.
Два мало – третій непотрібний
Усі гравці, окрім двох ведучих стають попарно один за одним по колу обличчям до центру на відстані 1-2 кроки пара від пари. Ведучі бігають поза колом: один утікає, а другий наздоганяє. Рятуючись, перший гравець повинен стати попереду будь-якої пари і сказати: “Третій зайвий”. Останній з цієї пари вибігає із свого місця й починає наздоганяти другого, котрий на цей раз повинен утікати. Виграє той, кого не поквачить “третій зайвий”.
Бігати через коло не можна. Якщо ведучий поквачив того, хто втікає, вони міняються ролями. Гравець, що втікає, не має права пробігати більше одного кола.
До своїх прапорців
Учні групуються в кілька кіл, усередині кожного стає гравець з кольоровим прапорцем у піднятій руці. За першим сигналом керівника всі розбігаються по майданчику (крім гравців з прапорцями), за другим – зупиняються, присідають і закривають очі. Далі гравці з прапорцями переходять на інші місця. Відтак керівник наказує: “До своїх прапорців!”. Кожна група повинна віднайти свій прапорець й утворити коло. Перемагає команда, котра виконає це завдання швидше. Після кожної спроби гравців з прапорцями змінюють.
Дрібушечки
Гравці стають у коло й, побравшись за руки, ходять то в один, то в інший бік, співаючи:
Дрибу, дрибу, дрібушечки, наїмося петрушечки.
Диб, диб до води, наїмося лободи.
Дрибу, дрибу, дрібушечки, погубили черевички;
Туди, сюди до води, шу, шу, шу, шу он – туди!
У цей час усередині кола пара або дві пари дітей крутяться то вправо, то вліво, міцно тримаючись руками навхрест. Тіло вигинається назад, ступні ніг разом, ноги в колінах не зігнуті.
Пізніше в коло по черзі заходять інші пари. Можуть одночасно крутитися дві пари дітей, тоді одна пара тримається за руки навхрест зверху, а друга – знизу.
Захисник фортеці
Малюють коло діаметром 5-10 м. у його центрі креслять менше коло, у яке ставлять три зв’язані гімнастичні палиці чи кладуть м’яч, кеглі, будь-який інший предмет. Вибирають 1-3 захисників фортеці, інші гравці стають за колом, їм учитель дає волейбольний м’яч. Завдання: поцілити м’ячем у предмет, що знаходиться в центрі кола. Захисники повинні цьому перешкодити, відбиваючи м’яч руками і ногами та закриваючи мішень. Якщо нападаючим вдається збити фортецю, захисники програють і на їх місце призначаються нові. Переможцями вважаються захисники, котрі найдовше обороняли фортецю. Відбиваючи м’яч, захисник не має права заходити в менше коло. Збити фортецю можна тільки із-за лінії великого кола. Нападаючий не має права кидати м’яч декілька разів підряд.
Кіт і миша
Учні беруться за руки і стають у коло. Двоє гравців залишаються в середині: дівчинка – “миша”, хлопчик – “кіт”. Усі діти піднімають з’єднані руки вгору, “миша” втікає від “кота” попід руки гравців. Коли біжить кіт, учасники опускають руки вниз і присідають, але тут же піднімаються, пропускаючи “кота”. “Мишу” затримувати не можна. Після того, як "кіт" спіймає "мишу", вибирають нових ведучих і гра продовжується. Якщо “кіт” не зміг спіймати "мишу", за 20-30 с то їх замінюють інші гравці. “Кіт” не має права хапати чи штовхати “мишу”, досить легко доторкнутись до неї.
Лисиця і заєць
Учні стають у різних кінцях майданчика попарно, лицем один до одного, узявшись за руки. Обирають одного зайцем, іншого – лисицею. Лисиця наздоганяє зайця, а той, утікаючи поміж парами, ховається в “нору”: стає всередину будь-якої пари, спиною до одного з гравців. Той стає зайцем, утікає і так само ховається через декілька секунд до іншої "нори". Тим часом лисиця намагається його спіймати. Спійманий стає лисицею, а лисиця - зайцем. Якщо лисиця не змогла упіймати зайця за одну хвилину, її змінюють. Зайці повинні якомога частіше ховатись і кожного разу в іншу "нору", щоб усі гравці побували в ролі зайця чи лисиці.
Невід
Гравці вільно пересуваються в межах майданчика, що за розмірами наближається до баскетбольного. Двоє з них за завданням учителя беруться за руки і ловлять інших. Наздогнавши когось, вони повинні з’єднати руки так, щоб упійманий потрапив у коло. Тепер вони троє ловлять усіх інших. Кожен упійманий стає частиною неводу. Гра продовжується до того часу, поки неводом не будуть упіймані всі рибки, тобто всі інші гравці. Рибки не мають права вибігати за межі майданчика, вириватись, добровільно потрапляти в невід.
Подоляночка
Учні беруться за руки і стають у коло. Вибирають подоляночку. Гравці, співаючи, ідуть по колу, а подоляночка всередині кола робить усе, про що мовиться у пісні:
Десь тут була подоляночка, десь тут була молодесенька.
Тут вона стала, до землі припала, личка не вмивала, бо води не мала.
Ой, устань, устань, подоляночко, умий личко, як ту скляночку,
Візьмися вбочки за свої сорочки, підскоч до краю, бери сестру скраю.
Подоляночка вибирає когось із кола і стає на його місце.
Птахи
Господар і яструб вибирається жеребкуванням або призначаються вчителем. Решта учнів – птахи. Господар потай від яструба називає кожного учасника гри: зозуля, ластівка, горобець, ворона, синиця, чайка, снігур, тощо.
Прилітає яструб. Між господарем і яструбом відбувається діалог: - За ким ти прилетів? – За пташкою. – За якою? – За зозулею (горобцем, вороною і т. д.). Названа пташка вибігає з гурту і яструб намагається її спіймати. Якщо ж яструб назвав пташку, якої немає серед учасників гри, ведучий замінює його. Гра триває доти, доки яструб не переловить усіх пташок. Упіймані пташки отримують додаткове завдання вчителя, наприклад, стрибати через скакалку.
Сірий вовк
Вибраний лічилкою вовк ховається, а діти, рвучи траву, примовляють:
І рву, і рву горішечки, не боюся вовка анітрішечки.
Вовк за горою, а я за другою, вовк у жупані, а я в сарафані.
Після цих слів вовк вибігає і ловить, а всі розбігіються. Кого вхопить, той стає вовком, і гра продовжується.
У річку гоп
Дві шеренги стають на віддалі 3-4 м. Ведучий дає команду: "У річку, - гоп!" – усі стрибають уперед. – "На берег, - гоп!" усі стрибають назад. Часто ведучий повторює однакову команду декілька разів. У такому випадку всі повинні стояти на місці. Хто стрибнув, той вибуває з гри (отримує штрафне очко). Гра продовжується доти, поки з шеренги не вийде останній гравець. Виграє команда, яка на кінець гри має менше штрафних очок.
Швидко по місцях
Гравці шикуються в шеренгу чи інший стрій, залежно від рівня підготовки. За командою вчителя “На прогулянку!” всі учні розбігаються по майданчику. За командою “Швидко по місцях!” усі повинні вишикуватись у вихідне положення. Хто із гравців першим займе своє місце, той стає переможцем. Забороняється штовхатись. Після команд не можна залишатись на своєму місці.
ВИСНОВОК
На закінчення можна сказати, що гра - це життєво важливий і необхідний елемент в розвитку, як індивідуума, так і суспільства в цілому. За складністю характеру ігор можна судити про побут, звичаї і навичках даного суспільства.
Для дитини у грі надається можливість представити себе в ролі дорослого, копіювати побачені коли-небудь дії і тим самим, набуваючи певні навички, які можуть стати в нагоді йому в майбутньому. Діти аналізують певні ситуації в іграх, роблять висновки, зумовлюючи свої дії у схожих ситуаціях в майбутньому.
В уяві дитини палиця легко перетворюється на коня, стілець в автомобіль, таким чином, гра - абстрактне мислення дитини. Більш того, гра для дитини - величезний світ, причому, світ власне особистий, суверенний, де дитина може все, що захоче.
Гра зберігає і передає у спадок величезну гаму духовних, емоційних цінностей людських проявів.
Гра - прерогатива дитинства. Діти грають, як дихають. Саме дитячі ігри окупаються золотом найвищої проби, виховуючи щедрі, чесні, високоморальні особистості. Гра - особлива, суверенна сфера життя дитини, яка компенсує йому всі обмеження і заборони, стаючи педагогічним полігоном підготовки до дорослого життя і універсальним засобом розвитку, забезпечує моральне здоров'я, різнобічність виховання дитини.
Гра одночасно - розвиваюча діяльність, принцип, метод і форма життєдіяльності, зона соціалізації, захищеності, самореабілітації, співпраці, співдружності, співтворчості з дорослими, посередник між світом дитини і світом дорослого.
Разом з тим, як вважав колись А. С. Макаренко, створити якийсь ідеальний комплекс ігор, ідеальну модель гри, які можна було б рекомендувати всім дитячим установам, дитячим колективам різного типу, дітям різних віків іна всі часи, неможливо. Гра стихійна. Вона вічно оновлюється, змінюється, модернізується. Кожна пора породжує свої ігри на сучасні та актуальні сюжети, які цікаві дітям по-різному.
Ігри вчать дітей філософії осмислення труднощів, протиріч, трагедій життя, вчать, не поступаючись їм, бачити світле і радісне, підніматися над негараздами, жити з користю і святково, "граючи".
Гра - реальна і вічна цінність культури дозвілля, соціальної практики людей в цілому. Вона на рівних стоїть поряд з працею, пізнанням, спілкуванням, творчістю, будучи їх кореспондентом.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Анікєєва Н.П. Виховання грою: кн. Для вчителя. - М.: Просвещение, 1987.-144с.
2. Бородай Ю.М. Уява й теорія пізнання. - М.: Просвещение, 1966.-287 с.
3. Божович Л.І. Особистість і її формування в дитячому віці. - М.: Просвещение, 1968 .- 258 с.
4. Відякін Н.Я. Фізкультура позакласного заходу в школі .- М.: Просвещение, 2006 .- 153 с.
5. Виноградова М.Д., Первін І.Б. Колективна діяльність та виховання школярів.- М.: Просвещение, 1977 .- 155 с.
6. Волокітіна М.М. Нариси психології молодших школярів .- М.: Академія, 1955 - 183 с.
7. Виготський Л. С. Вибрані психологічні дослідження .- М.: Прогрес, 1956 .- 519 с.
8. Виготський Л.С. Розвиток вищих психічнихфункції.- М.: Прогрес, 1960 .-м 500 с.
9. Доналдсон М. Мислєннева діяльність дітей .- М.: Просвещение, 1985 .- 190 с.
10. Жуков М.Н. Рухливі ігри .- М.: Академія, 2000 .- 160 с.
11. Запорожець А.В., Маркова Т. А. Гра і її роль у розвитку дитини дошкільного віку. - М.: Академія, 1978 .- 176 с.
12. Литвинова М.Ф. Російські народні рухливі ігри .- М.: Академія, 2004 .- 198 с.
13. Менджеріцкая Н.В. Вихователю про дитячу гру М.: Просвещение, 1982 .- 256 с.
14. Наймінова Е.Фізкультура. Методика проведення. Спортивні ігри .-Ростов на Дону.: Фенікс, 2003 .- 342 с.
15. Рояк А.А. Психологічний конфлікт та особливості індивідуального розвитку особистості дитини .- М.: Просвещение, 1988 .- 113 с.
16. Рубінштейн С.Я. Методики експериментальної патопсихології .- М.: Академія, 1970 .- 247 с.
17. Рубцов В.В. Організація та розвиток спільних дій у дітей в процесі навчання .- М.: Просвещение, 1987 .- 160 с.
18. Сапогова Є.Є. Психологічні особливості перехідного періоду в розвитку дітей 6-7 років .- М.: Академія, 1986 .- 146 с.
19. Хухлаєва Д.В. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку .- М.: Академія, 1971 .- 256 с.
20. Ельконін Д.Б. Психологія гри. М.: Педагогіка. 1978, - 324 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар